Десь у Плеромі тихо та огрійно...
Немає конкуренції, війни.
Там пахне портулак і жовте сіно.
Мотається і рветься сонценить...
Сидять вчорашні недруги у колі,
Попихкують, підкашлюють, гудуть.
Не треба амуніції та солі.
Вирішують: у чому ж смерті суть?
Так довго не приходить Мати Божа.
Так гірко, несусвітньо в далині.
Комп зависає... Щит на огорожі.
І ніде наловити щук, линів.
І кожному відкрилося дитяче.
І виходу немає у пітьму.
Плерома набрида – жовтогаряча.
Хоча – нарешті – просторо уму.
Прочитано 10152 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 1
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Публицистика : Один мой опыт - Антон Учитель Света - учит Добру и Любви Сердца. Тьма - все портит, льстит и подхалимствует. Можно увидеть и заметить не только в других, но и в себе, когда ради выгоды, или сохранения нажитого имущества - покоряются перед насильником: начальником ли, или иной властью наделенным человеком, и тем самым сдают люди свои позиции, ради барахла не вечного. А ведь мы Души, и не рабы перед материей!
